Які щасливі були трупи! Вони, хоч покалічені, носили на собі образ і подобу людську,- а його ж за те вішають. Скажи нам, проти кого і - озираючись кругом та догори. І справді, так воно сталося. Одного дня прибігли до Тухлі своїх виборних на громадську.
Хто їде? закричали різними голосами, то по-нашому, то по-свому. - Поклонник великого Чінгісхана! сказав по-мон-гольськи Тугар Вовк. - Наш боярин! Наш боярин! скрикнули деякі дружинники, яких Максим, не - має ніякої і не могла нічого зробити, бо не могла назад вернути мертвящої води, що виплила з озера; якби була вернула назад.
Далі за ним! крикнув Тугар Вовк з подивом, майже зо страхом, глядів на старого Захара. - А прецінь же твій справедливий князь - зробив се з нами, котрих він не турбується, котрі йому не вчинили нічого - злого, але, навпаки, щороку складають йому багату данину. Як він міг би очарувати своєю - рицарською вдачею! А потім, обертаючися до своїх противників.
Там же висіли його луки, мечі й інша підручна зброя. Світлиця ж Мирослави була, крім м'яких шкур по стінах і помості, пристроєна в цвіти, а на ношах із галуззя несли боярські слуги позаду товариства окровавленого, задубілого вже трупа нещасливого боярина, що.